О самообороне....

[Infernis]

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

ПЛЕНУМА ВЕРХОВНОГО СУДА

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

О применении судами законодательства о

необходимой обороне и причинении вреда при

задержании лица, совершившего преступление

27.09.2012

Я не верю....

[zubik]

Разрешили самообороняться что-ли? А раньше нельзя было?

Оружие дадут? :)

[Nim Shehit]

Почему нет?

К тому и шло.

[Turbo4x4]

Теперь следует опасаться обороняющихся... От всего.

Смотрим определение угрозы жизни:

 

"Непосредственная угроза применения насилия, опасного для жизни обороняющегося или другого лица, может выражаться, в частности, в высказываниях о намерении немедленно причинить обороняющемуся или другому лицу смерть или вред здоровью, опасный для жизни"

 

То есть сказал лишнего, или человек услышал что-нибудь- и всё-

 

"При защите от общественно опасного посягательства, сопряженного с насилием, опасным для жизни обороняющегося или другого лица, либо с непосредственной угрозой применения такого насилия, обороняющееся лицо вправе причинить любой по характеру и объему вред посягающему лицу."

[ir_bis]

Уважаемый zubik.Живёшь как будто бы не в России.Ты же должен(согласно закону)соизмерить своё оружие с оружием нападающего.Иначе тебя же и обвинят за превышение пределов самооборны.Мы же в России живём уважаемый товарисч.

[zubik]

Ты же должен(согласно закону)соизмерить своё оружие с оружием нападающего.

Так еще и разное оружие носить надо?

Речь вроде как об отмене всяких превышений. Теперь хоть расчленяй нападавшего. Главное, чтобы доказать потом нападение. Ну и еще чтобы судам разъяснили.....

[мак]

Я открыть не могу, поместите пжста текст прямо тут.

[ir_bis]

Уважаемый zubik самое главное чтобы доказать потом нападение. Ну и еще чтобы судам разъяснили.....А вот это то и проблема.Кто же будет заморачивться по этому поводу?А может я просто ретроград.Кто что думает по этому поводу?

[Ren Ren]

Постановление многословное и путанное.

Делать на его основе какие-либо любительские выводы, а тем более предпринимать практические действия, неразумно.

Следует внимательно следить за правоприменительной практикой - 20-30 решений судов на его основании и всё станет понятно.

Всё сугубо ИМХО.

[dm_roman]

в общем и целом постановление правильное

может убрать ряд отровенно беспредельных случаев, когда не преступник всегда виноват и должен быть посажен

 

и хоть у нас право не прецедентное, но ряд правильных решений судов, принятых на основе этого постановления, все довольно хорошо покажут

[Ren Ren]

Ром, российское право у нас на глазах становится прецедентным. Не мои слова - слова практикующих юристов, и далеко не рядовых.

[dm_roman]

в этом есть и положительная сторона.

сейчас у нас каждый районный суд верхнего мухосранска может принять на основе своего видения , как следует трактовать закон и порядок, решение

и оно блин будет действительно для всей территории России

игра же в апелляции далеко не всем по карману, возможностям и нервам.

 

а настоящая беда в том, что существенная часть решений принимается не на знании закона или прецедентах более продвинутых, а исходя из некой ангажированности или банального кумовства

 

то есть, увеличение веса значений прецедентов вряд ли сделает решения судов более бестолковыми, нежели они сейчас есть, а пользы может быть больше.

 

цум байшпиль, на днях слыщал, как наказали ментов, трахавших пожилого человека бутылкой и замучивших его до смерти.

два года химии-нормально, да?

и такие решения ни разу не единичные

[Ren Ren]

Так и я считаю, что кроме хорошего от прецедента ничего нет. Правовая грамотность у подавляющего большинства госюристов - ниже плинтуса. Попросту двоешники. Плюс ангажированность, кумовство и большая человеческая глупость.

[Infernis]

Я открыть не могу, поместите пжста текст прямо тут.

 

Обеспечение защиты личности, общества и государства от общественно

опасных посягательств является важной функцией государства. Для ее

реализации Уголовный кодекс Российской Федерации не только определяет,

какие деяния признаются преступлениями, но и устанавливает основания для

признания правомерным причинение вреда лицам, посягающим на охраняемые

уголовным законом социальные ценности. В частности, к таким основаниям

относятся необходимая оборона (статья 37 УК РФ) и задержание лица,

совершившего преступление (статья 38 УК РФ).

Уголовно-правовая норма о необходимой обороне, являясь одной из

гарантий реализации конституционного положения о том, что каждый вправе

защищать свои права и свободы всеми способами, не запрещенными законом

(часть 2 статьи 45 Конституции Российской Федерации), обеспечивает защиту

личности и прав обороняющегося, других лиц, а также защиту охраняемых

законом интересов общества или государства от общественно опасного

посягательства.

Задержание лица, совершившего преступление, в целях доставления его в

органы власти выступает одним из средств обеспечения неотвратимости

уголовной ответственности и пресечения совершения им новых преступлений.

Институты необходимой обороны и причинения вреда при задержании

лица, совершившего преступление, призваны обеспечить баланс интересов,

связанных с реализацией предусмотренных в части 1 статьи 2 УК РФ задач

уголовного законодательства по охране социальных ценностей, с одной

стороны, и с возможностью правомерного причинения им вреда – с другой. В

этих целях в статьях 37 и 38 УК РФ установлены условия, при наличии которых 2

действия, причинившие тот или иной вред объектам уголовно-правовой

охраны, не образуют преступления.

Международное сообщество, признавая вынужденный характер такого

вреда, также стремится минимизировать его. В соответствии со статьей 2

Конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 года лишение

жизни допустимо только тогда, когда это обусловлено защитой лица от

противоправного насилия, а также для осуществления законного задержания

или предотвращения побега лица, заключенного под стражу на законных

основаниях.

С учетом значимости положений статей 37 и 38 УК РФ для обеспечения

гарантий прав лиц, активно защищающих свои права или права других лиц,

охраняемые законом интересы общества или государства от общественно

опасных посягательств, для предупреждения и пресечения преступлений, а

также в связи с вопросами, возникающими у судов в ходе применения

указанных норм, Пленум Верховного Суда Российской Федерации, в целях

формирования единообразной судебной практики и руководствуясь статьей 126

Конституции Российской Федерации и статьями 9, 14 Федерального

конституционного закона от 7 февраля 2011 года № 1-ФКЗ «О судах общей

юрисдикции в Российской Федерации»,

 

постановляет:

1. Обратить внимание судов на то, что положения статьи 37 УК РФ в

равной мере распространяются на всех лиц, находящихся в пределах действия

Уголовного кодекса Российской Федерации, независимо от профессиональной

или иной специальной подготовки и служебного положения, от того, причинен

ли лицом вред при защите своих прав или прав других лиц, охраняемых

законом интересов общества или государства, а также независимо от

возможности избежать общественно опасного посягательства или обратиться за

помощью к другим лицам или органам власти.

2. В части 1 статьи 37 УК РФ общественно опасное посягательство,

сопряженное с насилием, опасным для жизни обороняющегося или другого

лица, представляет собой деяние, которое в момент его совершения создавало

реальную опасность для жизни обороняющегося или другого лица. О наличии

такого посягательства могут свидетельствовать, в частности:

причинение вреда здоровью, создающего реальную угрозу для жизни

обороняющегося или другого лица (например, ранения жизненно важных

органов);

применение способа посягательства, создающего реальную угрозу для

жизни обороняющегося или другого лица (применение оружия или предметов,

используемых в качестве оружия, удушение, поджог и т.п.).

 

Непосредственная угроза применения насилия, опасного для жизни

обороняющегося или другого лица, может выражаться, в частности, в

высказываниях о намерении немедленно причинить обороняющемуся или

другому лицу смерть или вред здоровью, опасный для жизни, демонстрации

нападающим оружия или предметов, используемых в качестве оружия,

взрывных устройств, если с учетом конкретной обстановки имелись основания

опасаться осуществления этой угрозы.

3. Под посягательством, защита от которого допустима в пределах,

установленных частью 2 статьи 37 УК РФ, следует понимать совершение

общественно опасных деяний, сопряженных с насилием, не опасным для жизни

обороняющегося или другого лица (например, побои, причинение легкого или

средней тяжести вреда здоровью, грабеж, совершенный с применением

насилия, не опасного для жизни или здоровья).

Кроме этого, таким посягательством является совершение и иных деяний

(действий или бездействия), в том числе по неосторожности, предусмотренных

Особенной частью Уголовного кодекса Российской Федерации, которые, хотя и

не сопряжены с насилием, однако с учетом их содержания могут быть

предотвращены или пресечены путем причинения посягающему вреда. К таким

посягательствам относятся, например, умышленное или неосторожное

уничтожение или повреждение чужого имущества, приведение в негодность

объектов жизнеобеспечения, транспортных средств или путей сообщения.

Разъяснить, что состояние необходимой обороны возникает не только с

момента начала общественно опасного посягательства, не сопряженного с

насилием, опасным для жизни обороняющегося или другого лица, но и при

наличии реальной угрозы такого посягательства, то есть с того момента, когда

посягающее лицо готово перейти к совершению соответствующего деяния.

Суду необходимо установить, что у обороняющегося имелись основания для

вывода о том, что имеет место реальная угроза посягательства.

4. При выяснении вопроса, являлись ли для оборонявшегося лица

неожиданными действия посягавшего, вследствие чего оборонявшийся не мог

объективно оценить степень и характер опасности нападения (часть 2

1

 

статьи 37 УК РФ), суду следует принимать во внимание время, место,

обстановку и способ посягательства, предшествовавшие посягательству

события, а также эмоциональное состояние оборонявшегося лица (состояние

страха, испуга, замешательства в момент нападения и т.п.). В зависимости от

конкретных обстоятельств дела неожиданным может быть признано

посягательство, совершенное, например, в ночное время с проникновением в

жилище, когда оборонявшееся лицо в состоянии испуга не смогло объективно

оценить степень и характер опасности такого посягательства.

5. Состояние необходимой обороны может быть вызвано и общественно

опасным посягательством, носящим длящийся или продолжаемый характер

(например, незаконное лишение свободы, захват заложников, истязание и т.п.).4

Право на необходимую оборону в этих случаях сохраняется до момента

окончания такого посягательства.

В случае совершения предусмотренных Особенной частью Уголовного

кодекса Российской Федерации деяний, в которых юридические и фактические

моменты окончания посягательства не совпадают, право на необходимую

оборону сохраняется до момента фактического окончания посягательства.

Необходимая оборона может быть признана правомерной независимо от

того, привлечено ли посягавшее лицо к уголовной ответственности, в том числе

в случае защиты от посягательства лица в состоянии невменяемости или лица,

не достигшего возраста, с которого наступает уголовная ответственность.

Не может признаваться находившимся в состоянии необходимой

обороны лицо, причинившее вред другому лицу в связи с совершением

последним действий, хотя формально и содержащих признаки какого-либо

деяния, предусмотренного Уголовным кодексом Российской Федерации, но

заведомо для лица, причинившего вред, в силу малозначительности не

представлявших общественной опасности.

6. Правомерные действия должностных лиц, находящихся при

исполнении своих служебных обязанностей, даже если они сопряжены с

причинением вреда или угрозой его причинения, состояние необходимой

обороны не образуют (применение в установленных законом случаях силы

сотрудниками правоохранительных органов при обеспечении общественной

безопасности и общественного порядка и др.).

7. Действия не могут признаваться совершенными в состоянии

необходимой обороны, если вред посягавшему лицу причинен после того, как

посягательство было предотвращено, пресечено или окончено и в применении

мер защиты явно отпала необходимость, что осознавалось оборонявшимся

лицом. В таких случаях в зависимости от конкретных обстоятельств дела

причинение вреда посягавшему лицу может оцениваться по правилам статьи 38

УК РФ либо оборонявшееся лицо подлежит ответственности на общих

основаниях. В целях правильной юридической оценки таких действий суды с

учетом всех обстоятельств дела должны выяснять, не совершены ли они

оборонявшимся лицом в состоянии внезапно возникшего сильного душевного

волнения (аффекта), вызванного общественно опасным посягательством.

8. Разъяснить судам, что состояние необходимой обороны может иметь

место в том числе в случаях, когда:

защита последовала непосредственно за актом хотя и оконченного

посягательства, но исходя из обстоятельств для оборонявшегося лица не был

ясен момент его окончания и лицо ошибочно полагало, что посягательство

продолжается;

общественно опасное посягательство не прекращалось, а с очевидностью

для оборонявшегося лица лишь приостанавливалось посягавшим лицом с

целью создания наиболее благоприятной обстановки для продолжения

посягательства или по иным причинам.

 

Переход оружия или других предметов, использованных в качестве

оружия при посягательстве, от посягавшего лица к оборонявшемуся лицу сам 5

по себе не может свидетельствовать об окончании посягательства, если с

учетом интенсивности нападения, числа посягавших лиц, их возраста, пола,

физического развития и других обстоятельств сохранялась реальная угроза

продолжения такого посягательства.

9. Не признается находившимся в состоянии необходимой обороны лицо,

которое спровоцировало нападение, чтобы использовать его как повод для

совершения противоправных действий (для причинения вреда здоровью,

хулиганских действий, сокрытия другого преступления и т.п.). Содеянное в

этих случаях квалифицируется на общих основаниях.

10. При защите от общественно опасного посягательства, сопряженного с

насилием, опасным для жизни обороняющегося или другого лица, либо с

непосредственной угрозой применения такого насилия (часть 1 статьи 37

УК РФ), а также в случаях, предусмотренных частью 2

1

статьи 37 УК РФ,

обороняющееся лицо вправе причинить любой по характеру и объему вред

посягающему лицу.

11. Разъяснить судам, что уголовная ответственность за причинение вреда

наступает для оборонявшегося лишь в случае превышения пределов

необходимой обороны, то есть когда по делу будет установлено, что

оборонявшийся прибегнул к защите от посягательства, указанного в части 2

статьи 37 УК РФ, такими способами и средствами, применение которых явно не

вызывалось характером и опасностью посягательства, и без необходимости

умышленно причинил посягавшему тяжкий вред здоровью или смерть. При

этом ответственность за превышение пределов необходимой обороны

наступает только в случае, когда по делу будет установлено, что

оборонявшийся осознавал, что причиняет вред, который не был необходим для

предотвращения или пресечения конкретного общественно опасного

посягательства.

Умышленное причинение тяжкого вреда здоровью при превышении

пределов необходимой обороны, повлекшее по неосторожности смерть

посягавшего лица, надлежит квалифицировать только по части 1 статьи 114

УК РФ.

Не влечет уголовную ответственность умышленное причинение

посягавшему лицу средней тяжести или легкого вреда здоровью либо

нанесение побоев, а также причинение любого вреда по неосторожности, если

это явилось следствием действий оборонявшегося лица при отражении

общественно опасного посягательства.

12. При посягательстве нескольких лиц обороняющееся лицо вправе

применить к любому из посягающих такие меры защиты, которые

определяются характером и опасностью действий всей группы.

13. Разрешая вопрос о наличии или отсутствии признаков превышения

пределов необходимой обороны, суды должны учитывать:

объект посягательства;

избранный посягавшим лицом способ достижения результата, тяжесть

последствий, которые могли наступить в случае доведения посягательства до

конца, наличие необходимости причинения смерти посягавшему лицу или 6

тяжкого вреда его здоровью для предотвращения или пресечения

посягательства;

место и время посягательства, предшествовавшие посягательству

события, неожиданность посягательства, число лиц, посягавших и

оборонявшихся, наличие оружия или иных предметов, использованных в

качестве оружия;

возможность оборонявшегося лица отразить посягательство (его возраст

и пол, физическое и психическое состояние и т.п.);

иные обстоятельства, которые могли повлиять на реальное соотношение

сил посягавшего и оборонявшегося лиц.

Признав в действиях подсудимого признаки превышения пределов

необходимой обороны, суд не может ограничиться общей формулировкой и

должен обосновать в приговоре свой вывод со ссылкой на конкретные

установленные по делу обстоятельства, свидетельствующие о явном

несоответствии защиты характеру и опасности посягательства.

14. Судам надлежит иметь в виду, что обороняющееся лицо из-за

душевного волнения, вызванного посягательством, не всегда может правильно

оценить характер и опасность посягательства и, как следствие, избрать

соразмерные способ и средства защиты.

Действия оборонявшегося лица нельзя рассматривать как совершенные с

превышением пределов необходимой обороны, если причиненный вред хотя и

оказался большим, чем вред предотвращенный, но при причинении вреда не

было допущено явного несоответствия мер защиты характеру и опасности

посягательства.

15. Следует отграничивать убийство и умышленное причинение тяжкого

вреда здоровью при превышении пределов необходимой обороны (часть 1

статьи 108 и часть 1 статьи 114 УК РФ) от убийства и причинения тяжкого

вреда здоровью в состоянии внезапно возникшего сильного душевного

волнения (аффекта) (статья 107 и статья 113 УК РФ), принимая во внимание,

что для преступлений, совершенных в состоянии сильного душевного

волнения, характерно причинение вреда потерпевшему не с целью защиты и,

следовательно, не в состоянии необходимой обороны. Кроме того,

обязательным признаком преступлений, совершаемых в состоянии внезапно

возникшего сильного душевного волнения, вызванного действиями

потерпевшего, является причинение вреда под влиянием именно указанного

волнения, тогда как для преступлений, совершенных при превышении пределов

необходимой обороны, этот признак (наличие аффекта) не обязателен.

Если оборонявшееся лицо превысило пределы необходимой обороны в

состоянии внезапно возникшего сильного душевного волнения (аффекта), его

действия надлежит квалифицировать по части 1 статьи 108 или части 1

статьи 114 УК РФ.

16. Судам необходимо различать состояние необходимой обороны и

состояние мнимой обороны, когда отсутствует реальное общественно опасное

посягательство и лицо ошибочно предполагает его наличие.7

В тех случаях, когда обстановка давала основания полагать, что

совершается реальное общественно опасное посягательство, и лицо,

применившее меры защиты, не осознавало и не могло осознавать отсутствие

такого посягательства, его действия следует рассматривать как совершенные в

состоянии необходимой обороны. При этом лицо, превысившее пределы

защиты, допустимой в условиях соответствующего реального посягательства,

не сопряженного с насилием, опасным для жизни обороняющегося или другого

лица, или с непосредственной угрозой применения такого насилия, подлежит

ответственности за превышение пределов необходимой обороны.

В тех случаях, когда лицо не осознавало, но по обстоятельствам дела

должно было и могло осознавать отсутствие реального общественно опасного

посягательства, его действия подлежат квалификации по статьям Уголовного

кодекса Российской Федерации, предусматривающим ответственность за

преступления, совершенные по неосторожности.

Если же общественно опасного посягательства не существовало в

действительности и окружающая обстановка не давала лицу оснований

полагать, что оно происходит, действия лица подлежат квалификации на общих

основаниях.

17. Разъяснить, что правила о необходимой обороне распространяются

на случаи применения не запрещенных законом автоматически срабатывающих

или автономно действующих средств или приспособлений для защиты

охраняемых уголовным законом интересов от общественно опасных

посягательств. Если в указанных случаях причиненный посягавшему лицу вред

явно не соответствовал характеру и опасности посягательства, содеянное

следует оценивать как превышение пределов необходимой обороны. При

срабатывании (приведении в действие) таких средств или приспособлений в

условиях отсутствия общественно опасного посягательства содеянное

подлежит квалификации на общих основаниях.

18. Обратить внимание судов на признаки, отграничивающие

необходимую оборону (статья 37 УК РФ) от причинения вреда при задержании

лица, совершившего преступление (статья 38 УК РФ).

Задержание лица, совершившего преступление, может производиться и

при отсутствии непосредственной опасности совершения задерживаемым

лицом общественно опасного посягательства. При этом задержание такого лица

осуществляется с целью доставить его в органы власти и тем самым пресечь

возможность совершения им новых преступлений.

Если в процессе задержания задерживаемое лицо совершает общественно

опасное посягательство, в том числе сопряженное с насилием, опасным для

жизни задерживающего его лица или иных лиц, либо с непосредственной

угрозой применения такого насилия, причинение вреда в отношении

задерживаемого лица следует рассматривать по правилам о необходимой

обороне (статья 37 УК РФ).

[Infernis]

19. Право на задержание лица, совершившего преступление, имеют не

только уполномоченные на то представители власти, но и иные лица, в том 8

числе пострадавшие от преступления, или ставшие его непосредственными

очевидцами, или лица, которым стало достоверно известно о его совершении.

Положения статьи 38 УК РФ могут быть применены в отношении указанных

лиц в случае причинения ими вреда при задержании лица, совершившего

преступление.

20. К лицам, совершившим преступление, следует относить лиц,

совершивших как оконченное, так и неоконченное преступление, а также

соучастников соответствующего преступления. При этом наличие вступившего

в законную силу обвинительного приговора в отношении таких лиц не является

обязательным условием при решении вопроса о правомерности причинения им

вреда в ходе задержания.

21. При разрешении вопроса о правомерности причинения вреда в ходе

задержания лица, совершившего преступление, судам необходимо выяснять

обстоятельства, свидетельствующие о невозможности иными средствами

задержать такое лицо.

В случае совершения преступления несколькими лицами причинение

вреда возможно только в отношении тех соучастников, которых задержать

иными средствами не представлялось возможным.

22. Под обстоятельствами задержания (обстановкой задержания), которые

должны учитываться при определении размеров допустимого вреда, следует

понимать все обстоятельства, которые могли повлиять на возможность

задержания с минимальным причинением вреда задерживаемому (место и

время преступления, непосредственно за которым следует задержание,

количество, возраст и пол задерживающих и задерживаемых, их физическое

развитие, вооруженность, наличие сведений об агрессивном поведении

задерживаемых, их вхождении в состав банды, террористической организации

и т.п.).

23. Обратить внимание судов на то, что превышение мер, необходимых

для задержания лица, совершившего преступление, влечет за собой уголовную

ответственность только в случаях умышленного причинения смерти, тяжкого

или средней тяжести вреда здоровью.

Если лицу, совершившему преступление, при задержании был причинен

вред меньший, чем это предусмотрено в части 2 статьи 114 УК РФ, действия

задерживавшего лица не образуют состава преступления.

24. Исходя из положений статьи 38 УК РФ задерживающее лицо должно

быть уверено, что причиняет вред именно тому лицу, которое совершило

преступление (например, когда задерживающий является пострадавшим либо

очевидцем преступления, на задерживаемого прямо указали очевидцы

преступления как на лицо, его совершившее, когда на задерживаемом или на

его одежде, при нем или в его жилище обнаружены явные следы

преступления).

Если при задержании лицо добросовестно заблуждалось относительно

характера совершенного задержанным лицом противоправного деяния, приняв

за преступление административное правонарушение или деяние лица, не

достигшего возраста уголовной ответственности, либо лица в состоянии 9

невменяемости, в тех случаях, когда обстановка давала основания полагать, что

совершалось преступление, и лицо, осуществлявшее задержание, не осознавало

и не могло осознавать действительный характер совершавшегося деяния, его

действия следует оценивать по правилам статьи 38 УК РФ, в том числе и о

допустимых пределах причинения вреда.

Аналогичным образом следует оценивать и ситуации, когда при

задержании лицо добросовестно заблуждалось относительно того, кто именно

совершил преступление, а обстановка давала ему основание полагать, что

преступление было совершено задержанным им лицом, и при этом лицо,

осуществлявшее задержание, не осознавало и не могло осознавать ошибочность

своего предположения.

Если при задержании лицо не осознавало, но по обстоятельствам дела

должно было и могло осознавать указанные обстоятельства о характере

противоправного деяния и о том, кто именно совершил преступление, его

действия подлежат квалификации по статьям Уголовного кодекса Российской

Федерации, предусматривающим ответственность за преступления,

совершенные по неосторожности.

При отсутствии указанных обстоятельств причинение вреда лицу при его

задержании подлежит квалификации на общих основаниях.

25. Судам следует отграничивать необходимую оборону и причинение

вреда при задержании лица, совершившего преступление, от иных

обстоятельств, исключающих преступность деяния, предусмотренных в главе 8

УК РФ.

При необходимой обороне или задержании лица, совершившего

преступление, недопустимо причинение вреда третьим лицам. В случае, когда

при защите от общественно опасного посягательства или при задержании лица,

совершившего преступление, причиняется вред охраняемым уголовным

законом интересам третьих лиц, содеянное в зависимости от конкретных

обстоятельств может оцениваться как правомерное причинение вреда по

основаниям, предусмотренным статьями 39, 41 или 42 УК РФ, как невиновное

причинение вреда либо как умышленное или неосторожное преступление.

26. Разъяснить судам, что убийство, совершенное при превышении

пределов необходимой обороны, а равно при превышении мер, необходимых

для задержания лица, совершившего преступление, подлежит квалификации по

соответствующей части статьи 108 УК РФ и в тех случаях, когда оно сопряжено

с обстоятельствами, предусмотренными в пунктах «а», «г», «е» части 2

статьи 105 УК РФ. В частности, убийство, совершенное при превышении

пределов необходимой обороны, должно быть квалифицировано только по

статье 108 УК РФ и тогда, когда оно совершено при обстоятельствах, с

которыми обычно связано представление об особой жестокости (например,

убийство в присутствии близких потерпевшему лиц).

Убийство, совершенное при превышении пределов необходимой обороны

несколькими лицами, совместно защищавшимися от общественно опасного

посягательства, следует квалифицировать по статье 108 УК РФ.10

27. Положения статей 37 и 38 УК РФ распространяются на сотрудников

правоохранительных органов и военнослужащих, которые в связи с

исполнением своих служебных обязанностей могут принимать участие в

пресечении общественно опасных посягательств или в задержании лица,

совершившего преступление. При этом если в результате превышения пределов

необходимой обороны или мер, необходимых для задержания лица,

совершившего преступление, указанные лица совершат убийство или

умышленное причинение тяжкого или средней тяжести вреда здоровью,

содеянное ими при наличии соответствующих признаков подлежит

квалификации по статье 108 или по статье 114 УК РФ.

28. Сотрудники правоохранительных органов, военнослужащие и иные

лица, которым законодательством разрешено применение оружия, специальных

средств, боевой и специальной техники или физической силы для исполнения

возложенных на них федеральными законами обязанностей, не подлежат

уголовной ответственности за причиненный вред, если они действовали в

соответствии с требованиями законов, уставов, положений и иных

нормативных правовых актов, предусматривающих основания и порядок

применения оружия, специальных средств, боевой и специальной техники или

физической силы.

Не может признаваться преступлением причинение вреда таким лицом,

применившим оружие, специальные средства, боевую и специальную технику

или физическую силу с нарушением установленного действующим

законодательством порядка их применения, если исходя из конкретной

обстановки промедление в применении указанных предметов создавало

непосредственную опасность для жизни людей или могло повлечь за собой

иные тяжкие последствия (экологическую катастрофу, совершение диверсии и

т.п.).

29. Обратить внимание судов на то, что в соответствии со статьей 1066

ГК РФ вред, причиненный в состоянии необходимой обороны, не подлежит

возмещению, если при этом не были превышены ее пределы.

Разрешая вопрос о возмещении вреда, причиненного в результате

совершения преступлений, предусмотренных статьей 108 и статьей 114 УК РФ,

суды должны учитывать, что вред в таких случаях возмещается на общих

основаниях (статья 1064 ГК РФ). При этом размер возмещения определяется

судом с учетом вины как причинителя вреда, так и потерпевшего, действиями

которого было вызвано причинение вреда. Суд, приняв во внимание

имущественное положение лица, причинившего вред, вправе уменьшить

подлежащую взысканию сумму (статья 1083 ГК РФ).

При определении размера компенсации морального вреда, причиненного

в результате совершения указанных преступлений, должны учитываться

требования разумности и справедливости (статья 1101 ГК РФ). Судам следует

принимать во внимание степень вины причинителя вреда, а также иные

заслуживающие внимания обстоятельства (статья 151 ГК РФ), к которым 11

относится и степень вины потерпевшего, действиями которого было вызвано

причинение вреда.

30. Разъяснить судам, что в случаях правомерного причинения вреда в

состоянии необходимой обороны или при задержании лица, совершившего

преступление, основанием вынесения оправдательного приговора или

постановления (определения) о прекращении уголовного дела является

отсутствие в деянии состава преступления.

31. В связи с принятием настоящего постановления считать не

действующим на территории Российской Федерации постановление Пленума

Верховного Суда СССР от 16 августа 1984 года № 14 «О применении судами

законодательства, обеспечивающего право на необходимую оборону от

общественно опасных посягательств».

 

Председатель Верховного Суда

Российской Федерации

В.М. Лебедев

Секретарь Пленума, судья

Верховного Суда

Российской Федерации

В.В. Дорошков

[Va-78]

по диагонали пробежал документ - у нас в Украине подобный существует лет ~5.

[Infernis]

Va, а у нас с 1984 года (как понятно из последних строк) действовало постановление иного рода. По которому жизнь нападающего преступника была гораздо важнее жизни обороняющейся жертвы. И оправдаться было практически невозможно. Вспоминаем Иванникову и сотни подобных дел.

 

Одним этим постановлением конечно ничего так легко не исправить, да и любую хорошую идею у нас испоганить могут легко и просто. Это все само собой разумеется. Но в любом случае - это серьезный шаг в правильном направлении.

[мак]

Спасибо, Алексей!

[Nim Shehit]

Va, а у нас с 1984 года (как понятно из последних строк) действовало постановление иного рода. По которому жизнь нападающего преступника была гораздо важнее жизни обороняющейся жертвы. И оправдаться было практически невозможно. Вспоминаем Иванникову и сотни подобных дел.

 

Одним этим постановлением конечно ничего так легко не исправить, да и любую хорошую идею у нас испоганить могут легко и просто. Это все само собой разумеется. Но в любом случае - это серьезный шаг в правильном направлении.

 

И отписки, и приговоры...

Но хоть какие-то подвижки.

[Turbo4x4]

Подозреваю, что статью в Конституции не 27-го Сентябра написали.

Да и в Постановлении говорится о рекомендациях для судов- то есть законодательная база не изменилась, изменилась трактовка.

То есть решили в пределах старых законов карать меньше...

А что будет с теми, кто сидит по этим самооборонным статьям? Их не 10 человек, и не 100...

[Va-78]

Спасибо, Алексей!

кстати да - наше вам аригатошеньки - тож ссыля не открывалась. :)

 

1984 года (как понятно из последних строк) действовало постановление иного рода

 

ну у нас вот как:

из Научно-практического коментария к КК Украины.

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та Інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, -якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільне небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідно! оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

1. Конституція України встановлює, що "кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань". Отже, право на оборону визнано Основним законом одним із фундаментальних прав людини. Положення ст. 36 е розвитком та конкретизацією конституційних приписів.

2. Право на необхідну оборону є абсолютним: кожна особа має право вжити заходів оборони від суспільне небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання

(втекти, забарикадувати двері тощо) або звернутись за допомогою до представників влади чи інших осіб.

3. Дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено її межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи не тільки до кримінальної, а й до цивільно-правової чи будь-якої іншої юридичної відповідальності.

Право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Відповідно до ст. 36 ці умови полягають у такому:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів;

г) інтересів держави. Не є необхідною обороною захист особи від правомірного затримання працівниками правоохоронних органів. Водночас захист від явно незаконного затримання розглядається як необхідна оборона навіть у випадках, коли його здійснюють особи, які відповідно до закону мають право на таке затримання. Не вважаються Необхідною обороною дії, *вчинеш у відповідь на напад, умисно спровокований "потерпілим" з метою здобути собі переваги особи, яка обороняється;

2) оборона може здійснюватись лише від суспільне небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК. Закон не називає прямо таке посягання "злочином", оскільки правомірною вважається оборона не тільки від діяння, яке у кримінально-правовому розумінні є злочином, а й від суспільне небезпечного пбсягання такої, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, чи неосудної особи, яке через відсутність належного суб'єкта не визнається злочином. Суспільне небезпечне посягання може бути не тільки нападом, а й іншою кримінальне караною дією (крадіжкою, зґвалтуванням тощо). Не виникає стану необхідної оборони у разі "захисту" зазначених у ч. 1 ст. 36 охоронюваних законом прав та інтересів від діяння, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11). Тому, наприклад, вбивство особи, яка проникла в чужий сад для крадіжки кількох яблук, розглядається не як вбивство з перевищенням меж необхідної оборони, а як умисне вбивство (ст. 115);

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною. Вона можлива від наявного посягання, тобто такого, яке вже почалось і ще не закінчилось. Однак у ряді випадків така оборона можлива і до початку або після закінчення посягання. ПВС роз'яснив, що "стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільне небезпечного посягання, а й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно врахувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну". Отже, оборона можлива і до початку фізичних дій посягаючого з моменту, коли виникла реальна загроза посягання. Встановлення у приміщеннях, на воротах, дверях різних охоронних пристроїв, що здатні завдати тяжкої шкоди здоров'ю або й позбавити життя (капкани, пристрої з електричним струмом тощо), за загальним правилом, не може вважатися діянням, вчиненим у стані необхідної оборони, через його явну передчасність. Проте якщо особа, знаючи, що на неї, її рідних, близьких, ділових партнерів або інших осіб готується напад, з метою його відбиття встановлює такий охоронний пристрій або приводить у "бойовий" стан, і цей пристрій в момент нападу спрацьовує проти нападника, то вчинене, з урахуванням положень ч. 5 ст. 36, слід оцінювати як таке, що вчинене у стані необхідної оборони.

Оборона проти явно закінченого посягання є неправомірною. Якщо ж той, хто захищається, за обставинами справи не міг усвідомити, що посягання закінчилось, його дії (хоча б і після об'єктивного закінчення посягання) вважаються вчиненими в стані необхідної оборони. Перехід зброї чи інших предметів від нападника до того, хто захищається, сам по собі ще не свідчить про закінчення посягання. У випадках так званої запізнілоі оборони, коли дії щодо захисту були вчинені в умовах явного припинення посягання, особа, яка оборонялась, несе кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається. Як правило, заподіяння шкоди в процесі "захисту" від уявного нападу підлягає кримінально-правовій оцінці на загальних підставах. Водночас, за певних обставин такий захист, який іменується уявною обороною, може бути визнано правомірним. Про поняття уявної оборони та умови її правомірності див. ст. 37 та коментар до неї;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає. Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до посягання особі, то відповідальність, залежно від наслідків, може настати за заподіяння шкоди з необережності;

6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Закон не вимагає механічної рівності між засобами і характером оборони та засобами і характером посягання. Правомірним буде і застосування більш серйозних засобів або заподіяння більш значної шкоди, ніж ті, що об'єктивно були достатніми для відбиття нападу, якщо особа, яка оборонялась, не могла правильно оцінити обставини нападу і вибрати абсолютно адекватні засоби оборони чи заподіяти при захисті виключно необхідну для відбиття нападу шкоду. Проте заподіяння при необхідній обороні явно надмірної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням менш значної шкоди, за певних умов може бути визнане перевищенням меж необхідної оборони.

4. Правила про необхідну оборону, встановлені ст. 36, поширюються не тільки на звичайних громадян, але з певними особливостями, що стосуються правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і фізичної сили, - і на працівників правоохоронних, розвідувальних органів, військовослужбовців.

5. Ч. 4 ст. 36 встановлює, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці

(втекти, забарикадувати двері тощо) або звернутись за допомогою до представників влади чи інших осіб.

3. Дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено й межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи не тільки до кримінальної, а й до цивільно-правової чи будь-якої іншої юридичної відповідальності.

Право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Відповідно до ст. 36 ці умови полягають у такому:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять й" зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів;

г) інтересів держави. Не є необхідною обороною захист особи від правомірного затримання працівниками правоохоронних органів. Водночас захист від явно незаконного затримання розглядається як необхідна оборона навіть у випадках, коли його здійснюють особи, які відповідно до закону мають право на таке затримання. Не вважаються Необхідною обороною дії, 'вчинені у відповідь на напад, умисно спровокований "потерпілим" з метою здобути собі переваги особи, яка обороняється;

2) оборона може здійснюватись лише від суспільне небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК. Закон не називає прямо таке посягання "злочином", оскільки правомірною вважається оборона не тільки від діяння, яке у кримінально-правовому розумінні е злочином, а й від суспільне небезпечного пбсягання такої, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, чи неосудної особи, яке через відсутність належного суб'єкта не визнається злочином. Суспільне небезпечне посягання може бути не тільки нападом, а й іншою кримінальне караною дією (крадіжкою, зґвалтуванням тощо). Не виникає стану необхідної оборони у разі "захисту" зазначених у ч. 1 ст. 36 охоронюваних законом прав та інтересів від діяння, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11). Тому, наприклад, вбивство особи, яка проникла в чужий сад для крадіжки кількох яблук, розглядається не як вбивство з перевищенням меж необхідної оборони, а як умисне вбивство (ст. 115);

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною. Вона можлива від наявного посягання, тобто такого, яке вже почалось і ще не закінчилось. Однак у ряді випадків така оборона можлива і до початку або після закінчення посягання. ПВС роз'яснив, що "стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільне небезпечного посягання, а й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно врахувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну". Отже, оборона можлива і до початку фізичних дій посягаючого з моменту, коли виникла реальна загроза посягання. Встановлення у приміщеннях, на воротах, дверях різних охоронних пристроїв, що здатні завдати. тяжкої шкоди здоров'ю або й позбавити життя (капкани, Пристрої з електричним струмом тощо), за загальним правилом, не може вважатися діянням, вчиненим у стані необхідної оборони, через його явну передчасність. Проте якщо особа, знаючи, що на неї, її рідних, близьких, ділових партнерів або інших осіб готується напад, з метою його відбиття встановлює такий охоронний пристрій або приводить у "бойовий" стан, і цей пристрій в момент нападу спрацьовує проти нападника, то вчинене, з урахуванням положень ч. 5 ст. 36, слід оцінювати як таке, що вчинене у стані необхідної оборони.

Оборона проти явно закінченого посягання є неправомірною. Якщо ж той, хто захищається, за обставинами справи не міг усвідомити, що посягання закінчилось, його дії (хоча б і після об'єктивного закінчення посягання) вважаються вчиненими в стані необхідної оборони. Перехід зброї чи інших предметів від нападника до того, хто захищається, сам по собі ще не свідчить про закінчення посягання. У випадках так званої запізнілоі оборони, коли дії щодо захисту були вчинені в умовах явного припинення посягання, особа, яка оборонялась, несе кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається. Як правило, заподіяння шкоди в процесі "захисту" від уявного нападу підлягає кримінально-правовій оцінці на загальних підставах. Водночас, за певних обставин такий захист, який іменується уявною обороною, може бути визнано правомірним. Про поняття уявної оборони та умови її правомірності див. ст. 37 та коментар до неї;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає. Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до посягання особі, то відповідальність, залежно від наслідків, може настати за заподіяння шкоди з необережності;

6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Закон не вимагає механічної рівності між засобами і характером оборони та засобами і характером посягання. Правомірним буде і застосування більш серйозних засобів або заподіяння більш значної шкоди, ніж ті, що об'єктивно були достатніми для відбиття нападу, якщо особа, яка оборонялась, не могла правильно оцінити обставини нападу і вибрати абсолютно адекватні засоби оборони чи заподіяти при захисті виключно необхідну для відбиття нападу шкоду. Проте заподіяння при необхідній обороні явно надмірної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням менш значної шкоди, за певних умов може бути визнане перевищенням меж необхідної оборони.

4. Правила про необхідну оборону, встановлені ст. 36, поширюються не тільки на звичайних громадян, але з певними особливостями, що стосуються правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і фізичної сили, - і на працівників правоохоронних, розвідувальних органів, військовослужбовців.

5. Ч. 4 ст. 36 встановлює, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці

захисту. Про зміст поняття "сильне душевне хвилювання" див. коментар до ст. 116.

6. Відповідно до ч. 5 ст. 36 необхідною обороною визнається і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або. будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної (будь-якою зброєю) особи, або нападу групи осіб (незалежно від їх озброєності), або для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення. За таких обставин правомірним є заподіяння тому, хто посягає, будь-якої шкоди. Норма про перевищення меж необхідної оборони (ч. З ст. 36) на ці випадки не поширюється. Про поняття озброєність, житло, інше приміщення див. коментар, відповідно, до ст. ст. 257, 260 і 185.

7. Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явяоло тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, отже і для того, хто обороняється. Так, явно невідповідним буде не викликане необхідністю заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка має намір вчинити крадіжку і не робить спроб чинити фізичний опір. Перевищенням меж необхідної оборони слід також вважати і випадки, коли особа заподіяла тяжку шкоду тому, хто посягає, маючи при цьому можливість відвернути чи припинити посягання із заподіянням явно меншої шкоди 1 усвідомлюючи наявність такої можливості.

Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження; умисного вбивства. Відповідальність за таке перевищення меж необхідної оборони передбачена ст. ст. 118 і 124. В інших випадках перевищення меж необхідної оборони не є злочином.

8. Кримінальна справа, порушена за фактом діяння, вчиненого у стані необхідної оборони (якщо не було перевищення її меж), підлягає закриттю за відсутністю події злочину (п. 1 ст. 6 КПК).

Конституція України {cm. cm. 27, 55}.

КПК (cm. 6).

ЦК (cm. 444).

Закон України "Про міліцію" від 30 грудня 1990р. (ст.ст. 12-15-1).

Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992р. (cm.26).

Закон України "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 24 гру дня1993р. (ст. 22).

Закон України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" від 4 березня 1998 p. (cm. 18).

Статут гарнізонної та вартовоі служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 p. (cm. cm. 60-63, 195-202).

Закон України "Про розвідувальні органи України" від 22 березня 2001 p. (cm. 19).

Постанова ПВС № 4 від 28 червня 1991 р. " Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільна небезпечних посягань".

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992р. " Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів" (п 4).

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані Із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, І особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відпо. відного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального' суспільне небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

1. Стан уявної оборони виникає у випадках, коли реального посягання немає, але в особи під впливом дій іншої особи (осіб) та особливостей ситуації, в якій вчинено ці дії, виникає помилкове враження про вчинення (чи реальну загрозу вчинення) суспільне небезпечного посягання, внаслідок чого вона заподіює шкоду, вважаючи, що перебуває у стані необхідної оборони.

2. За загальним правилом заподіяння потерпілому шкоди в стані уявної оборони не виключає кримінальної відповідальності. Уявна оборона не тягне за собою кримінальної відповідальності за наявності двох ознак, вказаних у ч. 2 ст. 37, а саме, коли: 1) обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання; 2) особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Питання про те, чи справді існували достатні підстави для помилкових висновків про наявність суспільне небезпечного посягання, має вирішуватись залежно від обставин конкретної справи виходячи із того, як звичайно сприймала б відповідну ситуацію інша особа. За наявності зазначених вище умов усі вчинені у стані уявної оборони дії оцінюються як вчинені у стані реальної необхідної оборони.

3. Якщо під час уявної оборони за обставин, передбачених ч. 2 ст. 37, особа допустила перевищення меж, встановлених ст. 36 для випадків необхідної оборони від реального суспільне небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Така відповідальність можлива лише у випадках, передбачених ст. ст. 118 і 124.

4. Ч. 4 ст. 37 встановлює, що у випадках,, коли особа не усвідо^'лювала, але могла усвідомлювати факт відсутності реального суспільне небезпечного посягання, вона несе кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди через необережність. Це правило

має застосовуватись лише для випадків, коли виникли певні обставини, які могли створити враження про наявність посягання, але особа проявила легковажність чи недбалість в оцінці ситуації і внаслідок цього помилково вжила заходів захисту від неіснуючого посягання. Якщо ж обставин, які хоча б частково виправдовували помилку, допущену особою в оцінці ситуації, не було і заподіяння шкоди зумовлене виключно надмірною уявою особи, то положення про уявну оборону щодо такої особи не застосовуються і вона ма.ве нести кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Постанова ПВС№ 4 від 28 червня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільна небезпечних посягань" (п. 9).

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2 . Перевищенням заходів, необхідних для затримання Злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

1. Відповідно до с.т. 38 дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення злочину, спрямовані на затримання особи, яка його вчинила, і доставления її відповідним органам влади, не е злочином, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обстановці затримання злочинця. Ч. 1 ст. 38 охоплюються також ситуації, коли затриманій особі під час затримання заподіяно певну шкоду. Затримання особи, яка вчинила злочин, означає позбавлення її можливості вільного пересування та вчинення певних дій, насамперед спрямованих на зникнення з місця вчинення злочину.

2. Затримання особи, що вчинила злочин, і заподіяння їй шкоди під час затримання є правомірним за таких умов:

1) особа, що затримується, вчинила злочин (замах на злочин), Не може вважатися правомірним заподіяння шкоди при затриманні особи, яку помилково вважають такою, що вчинила злочин. З огляду на те, що у ст. 38 йдеться про особу, яка вчинила саме злочин (а не посягання, напад чи вторгнення, як у ст. 36), так само не є правомірним заподіяння шкоди при затриманні такої, що не досягла віку. з якого настає кримінальна відповідальність, і неосудної особи;

2) затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину. Вжитий у законі термін "безпосередньо" не слід розуміти у тому сенсі, що особа, яка вчинила злочин, може бути затримана лише на місці вчинення злочину відразу ж після його вчинення.

Положення ст. 38 поширюється також на випадки, коли така особа залишила місце злочину, а потерпілий або інші особи змушені були здійснювати її переслідування і затримали її через деякий час поза місцем вчинення злочину;

3) затримання провадиться з метою доставления особи, яка вчинила злочин, відповідним органам влади. Якщо затримання здійснене з іншою метою (помста за вчинений злочин, самочинна роз, права тощо), воно не вважається нравомірним, і особа, що здійснила таке затримання, підлягає за заподіяну шкоду кримінальній відповідальності на загальних підставах. До відповідних органів влади слід відносити правоохоронні органи, ©ргани дізнання, досудового слідства і суд;

4) шкода, заподіяна особі, яка вчинила злочин, є необхідною для її затримання і відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання. Шкода при затриманні такої особи може бути заподіяна внаслідок застосування проти неї фізичної сили, а у певних випадках - зброї чи інших знарядь, за допомогою яких можуть бути завдані фізичні ушкодження. Не виключається вчинення при затриманні дій, якими може бути пошкоджене чи знищене майно особи, яка вчинила злочин (наприклад, пошкодження автомобіля, на якому вона намагалась втекти). Шкода, заподіяна при затриманні, вважається такою, що відповідає обстановці затримання, лише за умови, що особа, яка вчинила злочин, чинить опір або намагається ухилитись від затримання. За цих обставин допускається заподіяння шкоди, яка є необхідною для подолання опору або для позбавлення можливості ухилитись від затримання. Закон вимагає, щоб заподіяна при затриманні шкода відповідала небезпечності посягання. Отже, шкода має бути адекватною характеру та наслідкам вчиненого злочину. З огляду на це неправомірним, наприклад, є позбавлення життя або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

3. Якщо за наявності інших передбачених ст. 38 умов затримуваній особі умисно заподіяна шкода, що явно перевищує необхідну, особа, яка здійснювала затримання, несе відповідальність у випадках, передбачених ст. ст. 118 та 124. Заподіяння при затриманні менш значної, ніж смерть і тяжкі тілесні ушкодження, хоча б і надмірної шкоди не тягне за собою кримінальної відповідальності. Під тяжкою шкодою при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо особа, яка здійснює затримання, внаслідок опору особи, яка вчинила злочин, не могла за обставинами справи усвідомлювати невідповідність вжитих нею заходів обстановці затримання, відповідальність за перевищення заходів, необхідних для затримання, не настає.

Стаття 39. Крайня необхідність.

1. Не е злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших

осіб, а також суспільним Інтересам чи Інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

1. Крайня необхідність є обставиною, за наявності якої особа може заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам третіх осіб (непричетних до ситуації, що склалась) з метою відвернення небезпеки, яка загрожує особі, її правам чи правам інших громадян, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, і не підлягає за це кримінальній відповідальності.

2. Крайня необхідність є правомірною за сукупності визначених у ст. 39 умов:

1) існує небезпека переліченим у цій статті об'єктам, яка виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів, тварин, а у деяких випадках - дій інших людей. Не буде стану крайньої необхідності, якщо небезпечна ситуація є наслідком поведінки особи, що опинилась у цій ситуації. Якщо небезпеку становить суспільне небезпечне посягання іншої особи, то дії, вчинені для відвернення такої небезпеки, оцінюються за правилами необхідної оборони (ст. 36). Проте у випадках, коли небезпечна ситуація є наслідком раніше вчиненого суспільне небезпечного діяння, правомірність дій, вчинених для її відвернення, має визначатись за правилами крайньої необхідності;

2) небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об'єктам або вже її завдає;

3) небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи. Проте у випадку, коли особа на могла, виходячи з обставин справи, усвідомлювати відсутність небезпеки, вчинене нею розцінюється як вчинене в стані крайньої необхідності. Якщо особа не усвідомлювала, але могла усвідомити відсутність небезпеки, вона підлягає кримінальній відповідальності;

4) небезпека у даній обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;

5) при усуненні небезпеки не допущене перевищення меж крайньої необхідності.

3. У разі заподіяння особою шкоди за відсутності стану крайньої необхідності, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподіяння шкоди, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинене на загальних підставах.

4. Ч. 2 ст. 39 містить поняття перевищення меж крайньої необхідності, раніше невідоме вітчизняному кримінальному законодавству.

Конкретний випадок може вважатись перевищенням меж крайньої необхідності, якщо: а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду,

наявні ознаки стану крайньої необхідності; б) заподіяна шкода є більш значною, ніж та, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути; в) шкоду заподіяно внаслідок умисних дій особи; г) шкоду заподіяно правоохоронюваним інтересам.

Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, за відсутності обставин, передбачених ч. З ст. 39, підлягає кримінальній відповідальності за вчинені дії. Такі дії оцінюються з урахуванням пом'якшуючої покарання обставини, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 66.

4. Ч. З ст. 39 передбачає ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не вважається злочином і не має своїм наслідком кримінальну відповідальність особи. Під дію цієї норми підпадають випадки, коли небезпека, що загрожувала особі, яка опинилась у стані крайньої необхідності, викликала у неї сильне душевне хвилювання і це позбавило особу можливості правильно оцінити співвідношення шкоди, яка могла виникнути внаслідок небезпеки, і шкоди, яка згодом реально була завдана внаслідок дій цієї особи. Про поняття сильне душевне хвилювання див. коментар до ст. ст. 66 і 116.

5. Крайня необхідність не звільняє особу від цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду, проте закон надає широкі можливості суду для врахування цієї обставини при вирішенні конкретної справи про відшкодування шкоди.

ЦК (ст. 445).

[Nim Shehit]

Ваш Пикник - полная дискредитация всего вышеизложенного.

Как и заключения экспертов о его ножах.

"Почем опиум для народа!" (С).

[Rusich]

Подозреваю, что статью в Конституции не 27-го Сентябра написали.

Да и в Постановлении говорится о рекомендациях для судов- то есть законодательная база не изменилась, изменилась трактовка.

То есть решили в пределах старых законов карать меньше...

А что будет с теми, кто сидит по этим самооборонным статьям? Их не 10 человек, и не 100...

Закон обратной силы не имеет. К сожалению, забывают о дополнении к этому постулату "в части ужесточающей наказание". Там еще что-то о том, что если по новому наказание смягчается, то следует применять новые нормы и пр... Но этим наше правосодие уж точно заморачиваться не станет.

[Rusich]

Да нормальное постановление. До этого ситуация была намного хуже. Тебя убивают, а ты должен уповать на правосудие. Но, только после смерти или потери здоровья. Дадут козлу 10 лет, а человека уже нет...

[zampotech]

Вообще ни чего нового сперва обороняющийся должен долго бить ребрами ноги обидчика , захватывать брюхом нож нападающего , ловить пули (при чем из травматика пули не зачет)и лишь после этого ( как в боевике из последних сил) нанести травму несовместимую с жизнью нападающего.И тогда Вы наверняка в суде( или до суда) будете оправданы. Бег , паркур и желательно не появляться в "темных закаулках" самый законный способ самообороны.

[ir_bis]

Бег , паркур и желательно не появляться в "темных закаулках" самый законный способ самообороны.Вот с этим совершенно не поспоришь и любой суд тебя оправдает даже за превышение самообороны.

[мак]

Самообороняться правильнее как бы случайно подобранным с земли предметом, нож в кармане как бы умысел на самооборону, что заранее вызывает недоверие к чистоте ваших помыслов. А уж какой из случайно подобранных предметов выбрать, это дело личного вкуса. Арматурина как бы понадежнее будет ... но лучше, конечно, не появляться на улице.

[timaaxe]

 

Вообще ни чего нового сперва обороняющийся должен долго бить ребрами ноги обидчика , захватывать брюхом нож нападающего , ловить пули (при чем из травматика пули не зачет)и лишь после этого ( как в боевике из последних сил) нанести травму несовместимую с жизнью нападающего.И тогда Вы наверняка в суде( или до суда) будете оправданы.

 

 

 

1) Александра Лоткова, 21-летняя студентка, за то, что пыталась остановить избиение своего друга, стреляя в нападавших из травмата (никого не убила, одного ранила). Приговор: три года тюрьмы + многотысячная компенсация раненому.

 

2) Чимит Тармаев, спортсмен из Бурятии, в московском метро подвергся нападению шестерых дагестанцев, двое из которых уже были неоднократно судимы за разбой. Начал защищаться. Одного убил. Приговор оставлен в силе: восемь лет строгого режима.

 

3) Дагестанец Мухтар Исаев забил насмерть русского, отца двоих детей Алексея Дынина, который попросил его не издеваться над собакой. Приговор: исправительные работы, без всяких компенсаций семье погибшего.

 

И плевать суду на все постановления.

[timaaxe]

Да, надеюсь мое сообщение не отнесут к экстремизму.

[Chromis]

Извините большое за некропостинг, но более свежей темы не нашлось.

 

В стране, где много диких обезьян, разрешена защита от них любыми способами.